Ібрагім Сулейманов: Росія займалася тотальною фальсифікацією історії протягом останніх 250 років

 

Кілька місяців тому, ми з колегами з "Політичної Херсонщини" зустрілися із паном Ібрагімом Сулеймановим. Результатом зустрічі стало інтерв’ю: Ібрагім Сулейменов: в Україні завершується підготовка унікального календаря пам'ятник дат кримськотатарського народу.
Сьогодні ми продовжили розмову на актуальні теми російсько-української війни, долі Криму та кримських татар, Херсонщини та історії.


Мені хотілось би продовжити розмову з оглядом на те інтерв’ю. Зараз, на тлі Великої Війни, достатньо мало в інформаційному просторі інформації про події, що відбуваються в Криму. Які настрої в тамтешньому суспільстві? Які очікування?


- Будемо справедливі, після першого року окупації у 2014 році, та антитатарської істерії проросійських агентів впливу у 2015 році, особливо тут на Херсонщині, коли кримські татари розпочали громадську блокаду Криму, увага до Криму  була лише номінальною. Підміна реальних дій з деокупації гарними гаслами, призначення на посади людей, які мало собі уявляли предмет Криму, як території, та процесів що там відбуваються, підміна державної політики по деокупації,  будівництвом сумнівно потрібних КПВВ на адмінкордоні з Кримом, прийняття Закону про вільну економічну зону з Кримом. 

Думаю ви пам’ятаєте і сумнозвісні чутки про продаж електроенергії до Криму, поки росіяни не побудували свій міст через Керченську протоку. Все це призвело до руйнівних, але сталих процесів всередині кримського суспільства.

Зараз, коли пройшло більше 10 років з моменту окупації, це не просто дата, це щоденні процеси над свідомістю людей. Для усвідомлення масштабів цього, давайте промоделюємо ситуацію, яка нашим читачам ближче – моделюємо над собою. 

Наскільки ми всі змінюються лише за два роки війни, і наскільки страшні зміни відбулися на окупованій росіянами частині Херсонщині?

Коли є усвідомлення внутрішніх процесів, краще розумієш наскільки руйнівні процеси відбулися в Криму за ці 10 років. Це стосується всіх сфер життя. Хто вивчав історію, знає, що росіяни вміють використовувати тактику пряника та кнута. Спочатку тебе банально купують: кого посадами, кого грошима, кого можливостями, якщо у тебе достатньо мужності, принциповості, і людяності, тобі залишається не так багато варіантів, або емігрувати з Криму, або втрачати всі свої існуючи регалії, особливо  якщо ти науковець або людина творчої діяльності, і виживати та побудувати своє життя на городі,  вирощуючи овочі або фрукти, як, до речі, і роблять більшість. Або тебе чекають обшуки і арешти. Останні дві опції, не виключають одне одну.

 Тому, просто кажучи, є каста пристосуванців, яка отримала владу і буде за неї чіплятися, а є люди, які відчувають себе покинутими власною державою 10 років тому і дуже ображені за це на неї. До речі, це також, один з факторів, які окупанти успішно застосовують як пропаганду. Як приклад «покращення» приводять і будівництво Соборної мечеті в Сімферополі, адже до 2014 року, кримські татари майже 10 років чекали відведення лише землі під неї,  і призначення кримських татар на керівні посади, і вирішення питань з виділенням землі.

 До речі, в Херсоні майже те саме: виділення землі під будівництво мечеті триває і до цього часу - більше 10 років вже. В той же час, ми всі пам’ятаємо, що саме виділення землі в Криму для кримських татар завжди було точкою протистояння. Ніхто ж не згадує при цьому, що в той час, майже всі питання залежали від комуністів та представників промосковських партій, які і саботували будь яке рішення нагальних потреб кримськотатарського народу.  Але ж винною  роблять саме державу Україну. Але я мушу сказати, що все це лише гарна пропагандистська картинка, в більшості своїй люди чекають коли вони стануть вільними від цього сучасного російського рабства. Це я абсолютно відповідально кажу. Люди бояться, але надія на визволення, при всіх поточних образах за минуле, все одно є і хочеться вірити, що ці надії стануть реальними справами.


- Чи можемо ми сказати, що в Криму виросло покоління, яке не пам'ятає Україну? Хто себе повністю відчуває громадянином країни-агресора?


- Коли ми будемо визначати такі поняття як відданість країні-окупанту треба подивитися на весь спектр цієї проблеми. По перше окупанти вибудували багаторівневу систему для зміни ідентичності кримського населення.  Вони розпорошені за часом і ресурсами. Спочатку треба згадати, що першим рішенням як асимілювати українських громадян було прийняття Закону РФ про примусове прийняття громадянства Росії усіма, хто на момент окупації мав право проживати на території півострова. Тобто, геть не так,  як зараз відбувається на окупованих територіях Херсонщини та Запоріжжя, а тотально ВСІМ. (Про це часто забувають згадувати ті в України, що полюбляють всіх кримчан називати зрадниками).  Хто не отримав паспорт, стає резидентом іншої держави і мав право перебувати в Криму обмежений час. Таким чином вони вичавили з Криму найбільш проукраїнських громадян. 

Потім почалося масове завезення громадян з інших регіонів Росії. Так вони замінили населення на людей, які себе вважали росіянами, а Крим своєю територією. Таких було майже під один мільйон осіб. Відбулося заміщення населення. Третій фактор – освіта. Тотальна воєнщина та мілітаризація свідомості цілого покоління – це той результат, який ми отримали. І кримські татари, на жаль, також є учасниками цих процесів, і це також чергова трагедія для малочисельного народу, який в результаті майже безперервних спроб знищити цей народ з моменту  першої окупації Росією Кримського Ханства, а пізніше депортації, наблизив до дуже болісних для ідентичності народу процесів.

 І відповідаючи тепер на ваше питання, моя відповідь, так, в Криму є ціле покоління молоді, яке не відчуває себе спорідненим з Україною. І знову ж таки, згадуючи як важко доводилося  знаходити аргументи тут , в Херсоні, у 2015-19 роках  про те, що треба залучати якамога більше молоді з Криму, щоб утримувати її в своїй орбіті, і яке непорозуміння було у владних кабінетах, а по факту вся робота про залучення молоді фактично звелася до саботажу та гасел. А яку інакшу кількісну, а значить і якісну можна дати оцінку, якщо за рік до навчальних закладів України поступало лише біля півсотні абітурієнтів з Криму?


- Оцінка минулих помилок, це важливий етап для усвідомлення недопущення майбутніх, але я поки не знаю, чи є таке усвідомлення на рівні влади? Час покаже. Тим не менш давайте поговоримо про Херсон. Як живе місто? Як живе громада кримських татар?

- Місто знаходиться під постійними обстрілами ворожої армії. Точно не помилюсь, якщо скажу, що більшість домів в місті стоять без вікон. Але життя триває. Люди звикають, пристосовується, живуть в тих умовах, бо більшого мало хто може собі дозволити. Це важко. І морально, і фізично і це небезпечно для життя. Майже кожен день є постраждалі. Люди пересуваються під будівлями, які можуть прикрити від можливого випадкового снаряду. Адже росіяни гатять по мирним домам просто так, іноді здається, що отримують від цього задоволення. Інакше важко  пояснити  причину навіщо стріляти по простим людям? Окремою проблемою, яку я часто чую, є те, що схоже ніхто на рівні влади не займається проблемою накопичених комунальних послуг. 

Проблема в тому, що більшість населення, все ж таки, була вимушена виїхати в більш безпечні місця.  Там вони знімають житло, несуть колосальні витрати, а при цьому, формально, у 80-90% є власне житло в небезпечному для життя  Херсоні,  яке стоїть без вікон, і за яке нараховується платня або за користування газом, яким не користуються багато хто два роки, та і по іншим послугам схожа ситуація. І при цьому, думаю що у всіх, зняли допомогу як переселенцю - нещасні 2 тис, які держава ще виплачувала.  

Це питання більше про справедливість та відповідальність держави.  Думаю, що людям, які живуть у зоні бойових дій, повинна бути розроблена державна програма компенсації або прийнятий Закон про заборону нараховувати за ненадані послуги, такі як транспортування газу, при відсутності фактичного споживання, води тощо.

 Щодо продовження вашого питання,  наша громада, нічим не відрізняється від інших мешканців. Ті самі страхи, очікування, надії, як і у всіх Херсонців. Ніхто плани не будує далі наступного дня. Насправді ця недооцінена психологічна проблема, яка першою заявить про себе після припинення активної фази війни. Величезна кількість людей, які не витримали цього психологічного навантаження будуть постраждалими і часто не усвідомлюючи це.  Що мене турбує особисто,  так це те, що про умови життя в місті мало інформації. Місто фактично в зоні бойових дій, тому журналістам, по незрозумілим для мене причинам, не дають вільно працювати. Вільно, я маю на увазі, без такої жорсткої цензури, де матеріали закордонних видань виходять частіше, ніж місцевих. Це не нормально.


- В минулому інтерв’ю ви розповідали про роботу, яку зараз робить ваша команда по створенню Календаря пам’ятних дат кримськотатарського народу. Що вдалося зробити? Коли чекати друковане видання?

- Мушу визнати, що коли ми розпочинали свою роботу, ми думали, що буде легше. Робота виявилася набагато складнішою та тривалішою, але разом з тим і набагато цікавішою. Важко передати, скільки і який об'ємний масив інформації довелося пропустити через себе всім членам команди, що працює над Календарем. Занурення в історію завжди цікаве тим, що там знаходиш багато відповідей на питання сьогодення. Історія просто кишить тотожними  прикладами, які на жаль, в більшості своїй трагічні. Починаючи з першої окупації Криму Російською імперією, коли Росія купила дворянськими титули еліту кримських татар, таким чином намагаючись інтегрувати їз в свою імперскість, пізніше більшовизм, якому спочатку повірило багато кримських татар, але яких , абсолютну більшість  яких було страчено в 1930-38 роки, я вже не кажу про депортацію, причиною якою була нібито зрада всього народу. Від малечі до сивих стариків.  

А коли читаєш архіви, то майже всі, хто боровся за повернення до Криму, пройшли Другу світову від початку до кінця, і були орденоносцями та героями Радянського Союзу. Тотальна фальсифікація історії, якою сьогодні точно не здивуєш пересічного українця, відбувалася протягом останніх 250 років. Коли Катерина 2 вперше намагалася підмінити автохтонне населення Криму, спочатку греками, потім іншими псевдо-науковими дослідженнями, які, до речі, і до цього часу дуже поширені серед тих, хто навчався в радянські часи. І ці люди достатньо відомі зараз, але поширюють саме те, що вигадали проімперські, а потім і  радянські псевдоісторики.

Одним з найважливіших наших завдань, готуючи це видання,  є розвинення цих історичних міфів.  До речі у нас на каналі,  а ми паралельно ще й випускаємо освітні історичні програми як раз на цю тему, можна знайти про ці події також корисні посилання.

 Зараз багато організацій роблять в інформаційному плані багато гарних і корисних речей, але таке видання в Україні буде вперше. І звісно, не можу не висловити вдячність Європейському Фонду за Демократію, що підтримав наш проект і таким чином надав можливість всій нашій команді робити корисне в такі складні і не прості для держави і для організації часи. Наразі ми близьки до того, щоб розпочати роботи над дизайном майбутнього видання, де залучили відомих фахівців цієї справи і думаю, що вже в червні ми можемо показати надруковану книгу – Календар пам’ятних дат кримськотатарського народу