Вакцина від сірості: Уже кілька років арт-гурт VacciNation робить херсонські вулиці веселішими

ФОТО РОБОТИ АРТ-ГУРТА VACCINATION

Роботи Маріанни Таріш, Валерія Кописова і Сергія Сєрка неможливо сплутати з хаотичними графіті або іншими зображеннями на будинках. Як зізнаються самі художники, унікальність їхнього стилю, якому вони й самі не можуть дати єдиної назви, полягає в різних індивідуальних характерах кожного з митців. Якщо подивитися на їхні картини окремо, то складно вгадати в них той почерк, який притаманний настінним малюнкам. Однак разом арт-гурт VacciNation («ВакциНація») — це своєрідна родзинка херсонського стрит-арту, яка вже завоювала своїх прихильників у місті і навіть за кордоном. Всеукраїнська газета «День» присвятила молодим художникам цей матеріал. Ми його із задоволенням передруковуємо


— Чому VacciNation? Хто придумав таку назву?
Маріанна Таріш: — Це образне поняття. Ми хочемо дарувати людям світло і радість, «заражати» творчістю і яскравими барвами. Тобто своїми малюнками «вводити вакцину» проти світосприйняття в сірих тонах. Через певні рамки люди часто не виражають своїх думок, емоцій. Ми ж, навпаки, пишемо тільки те, що в наших помислах і серцях, відкриваємо свої внутрішні світи для інших. Це може бути щось дивне й незрозуміле, але людина — далеко непізнана істота, тому й народжуються незвичні образи. А назва гурту з’явилася спонтанно, зараз уже й не пригадаю, хто саме запропонував таке формулювання.

— Щодо фарб — імпровізуєте з матеріалами?
Валерій Кописов: — Так, це взагалі окрема тема. Бува, малюю олівцем чи звичайною ручкою, а потім додаю ефектів: «підсмажу» малюнок на плиті чи розіллю обліпихової олії поверх... Відбуваються різні хімічні процеси, і виходить абсолютно незвична картинка. Користуємось усіма барвами, які дає нам природа. Взяв чистотіл, ще якісь ягоди, траву, змішав їх — от і готова нова фарба...

— За кілька років ви побували на різних фестивалях. Які цікаві об’єкти доводилося розписувати?
Маріанна Таріш: — У Дніпропетровську розписали старовинний колодязь і мікроавтобус для товариша, в Армянську — стіну двоповерхівки біля місцевого музею, у Росії, в Нальчику — цілу старовинну вулицю. До речі, в Нальчику ми взагалі не побачили стрит-арту, для місцевих наша робота була трохи дикою. Спочатку дивилися з пересторогою, а коли закінчили розпис, усі сприйняли «на ура».

— А в Херсоні?
Валерій Кописов:  — Взагалі наше місто — дуже яскраве, люди вже звикли до вуличного мистецтва і помічають щось позитивне. Тут є, до речі, наша найдовша робота: 14 плит біля управління міськводоканалу. А ще є кілька розписаних арок на Потьомкінській вулиці, оригінальна лавочка біля одного кафе, стіни на вулиці Суворова. А незабаром друзі планують поставити посеред міста піаніно, на якому гратимуть усі охочі. І цей інструмент нам теж запропонували розмалювати.

— Сьогодні стрит-арт оцінюється по-різному. Для одних — це шкідництво і хуліганство, для інших — новий вид мистецтва. Ви як молоді художники — яким бачите цей напрямок сьогодні й у майбутньому?
Валерій Кописов:  — Люди дедалі менше дивуються із цього. Звичайно, коли шкодять чиєсь майно — це погано, але на будинках з’являється щораз більше осмислених, сюжетних картин. І ми теж намагаємося вносити частинку культурності в це мистецтво. До того ж, в Україні уже є популярні майстри стрит-арту, такі як Сергій Радкевич або гурт «Інтересні казки».
Маріанна Таріш: — Якщо казати, що українські міста необізнані зі стрит-артом, то це не так. Відбуваються фестивалі, є люди, які це підтримують, популяризують. Хоча в Європі це робиться значно частіше завдяки ініціативності місцевої влади. Але ми — на правильному шляху. Щодо нашого гурту, то плануємо багато подорожувати різними країнами, залишати там свої малюнки як частинку Херсона та України. У найближчих задумах — відвідати фестиваль у Москві, де хочемо виконати щось у національній тематиці. Може, український вишитий рушник.
Підготував Іван АНТИПЕНКО, газета «День», №147, 2013