«Всі українські діти стали «дітьми війни»… Вони втратили дім та школу, рідних та друзів, речі та іграшки. Вони сиділи у холодних підвалах, евакуювалися під ворожими обстрілами, проходили через фільтраційні заходи росіян. Вони втратили вже понад рік свого звичного щасливого життя. А сотні дітей взагалі втратили власне життя… Кожна з цих історій цінна та не має залишатися лише у гірких спогадах. Її необхідно зафіксувати та захистити. Світ має знати про злочини Росії, від малого до старого, різним способом, будь то картини, пісні чи казки!», – авторка проєкту «Воєнні казки Херсонщини» Юлія Ситник.
Як розповісти дітям інших країн, що довелося пережити їх новим друзям – біженцям з України? Новини психологічно складно сприйняти, а просто розповіді з кожним разом можуть втрачати певні важливі аспекти. Вихід знайшла команда проєкту «Казки Херсонщини», яка вирішили трансформувати моменти понівеченого дитинства у формат казок. Вони запевняють, що це дозволить не лише надати розголосу жахливим подіям, а й залишить потужну згадку для наступних поколінь.
«Казки – універсальний спосіб розповісти про війну»
Нагадаємо, що проєкт «Казки Херсонщини» з’явився у 2016 році. Збірка складалася з 10-ти фантастичних оповідань, де головними героями виступили брат та сестра – сучасні херсонські діти. Вони подорожували у минуле, яке було пов’язано з історією нашого регіону.
Ми мали на меті глибоку патріотичну ідею – донести до дітей справжню любов до рідного краю в ігровій формі. За допомогою цих історій вони мали змогу дізнатися про своє коріння, познайомитися з відомими постатями та стати учасником різних історичних подій. А також, коли наші герої потрапляли у складні ситуації, ми разом з читачем їх вирішували та робили ґрунтовні висновки зі своїх пригод», – розповідає херсонка та авторка проєкту Юлія Ситник.
Вже за два роки проєкт отримав продовження у форматі різдвяних казок. Друга збірка вийшла накладом у 35 тисяч екземплярів. Під час зимових свят всі книжки були подаровані херсонській малечі Святим Миколаєм на площі Свободи.
За словами команди, третя збірка «Європейські казки Херсонщини», яка не вийшла, мала бути теж гарною та світлою історією. Врешті, продовження ініціативи змінило повномасштабне вторгнення Росії до території України.
"Ідея зробити продовження проєкту у вигляді воєнних оповідань виникла в мене у квітні минулого року. Тоді я почала згадувати історії моїх бабусь та дідусів про війну, голодомор і просто їх дитячі роки. Але моя родина їх не записувала, тож забулося багато деталей. Водночас із тим я зрозуміла, що ми живемо у схожому періоді – великих історичних змін. І хоча більшість часу, по суті, ми проводили по своїх домівках або сидячі у підвалах – зі мною та моїми знайомими відбувалося багато історій, які варті уваги. Тому я дуже хотіла запам’ятати кожен день та події, що відбувалися довкола, аби надалі їх написати та переповісти наступним поколінням», – пояснює пані Юлія.
Для воєнних оповідань херсонка вирішила залишити вже звичний їй формат казок. Зазначає, збірка «Воєнні казки Херсонщини» буде орієнтована в першу чергу на дітей середньої школи. Однак її буде цікаво читати і підліткам, і дорослим. Таким чином, про сучасні події в Україні дізнаються якомога більше людей різного віку.
На момент виникнення ідеї Юлія Ситник та більшість авторів проєкту перебували в окупації, тому збиратися та щось робити було просто неможливим. Тож до свого задуму команда повернулася лише після деокупації Херсона.
Ми зібралися з авторками онлайн та дуже довго обговорювали майбутню збірку. Це дуже складна тема, бо ми не хочемо щось вигадувати, а будемо брати за основу виключено реальні події. При цьому не з новин, а що відбувалося з нами особисто чи з нашими знайомими. Тобто, умовно, що ми можемо перевірити як факт. Але зважаючи на формат казки, необхідно згладжувати певні моменти, аби це не містило занадто моторошних речей. Між тим не повинна втрачатися правдивість розповіді. Тому що наші діти, насправді, бачили чимало і про це повинні знати всі», – ділиться пані Юлія.
«Наші казки покажуть, як діти пережили ці жахливі події»
На сьогодні команда проєкту має певний драфт роботи, зокрема, вже написано кілька оповідань. Серед них історія про те, як діти разом з батьками евакуювалися з окупованої Херсонщини через «дорогу життя» у Василівці на Запоріжжі. Аби потрапити на підконтрольну територію України, малечі довелося провести кілька діб посеред поля, пройти не один ворожий блок-пост та проїхати «сіру зону».
Є два оповідання про родини з села Дар’ївка та міста Гола Пристань, як вони їздили до Олешків за продуктами та взагалі як вони виживали в умовах окупованої області. Ще одна історія розповідає про евакуацію дітьми їх домашніх улюбленців. Зазначу також про ще один нарис. Він дуже складний, бо там сім’ю забрали на «підвал», а звідти вивезли на територію Росії. Коли їх відпустили, вони були вимушені власними силами повертатися додому. І там, до речі, буде представлена розмова російського військового та дитини шкільного віку», – говорить Юлія Ситник.
А ось починатися збірка буде загальною історію про те, як почалася війна і як на це реагувала херсонська малеча. Так само буде спільною і останнє оповідання проєкту «Воєнні казки Херсонщини».
Ця казка буде нереальною історією. Це буде погляд у майбутнє, коли всі ми опинимося вдома – у мирній, щасливій та процвітаючій Херсонщини. Бо зараз херсонські діти знаходяться в різних країнах, але це не заважає їм продовжувати підтримувати зв’язок один з одним та постійно повертатися подумки до рідного краю. Врешті ця збірка повинна мати щасливий кінець. Ми так домовилися між собою у команді, бо, як відомо, добро завжди перемагає зло», – пояснює пані Юлія.
Відмітимо, що над майбутньою збіркою працює команда з чималої кількості авторів, більшість з яких вже раніше брала участь в проекті. Наприклад, херсонський педагог Ольга Густенко.
В 2016 році мої учні були першими, хто ознайомився з казковими сюжетами нашої збірки. Я бачила їх реакцію та як їм було цікаво читати про історичні події рідного краю у такому форматі. Нині ж я долучилася до проєкту, тому що хочеться донести всьому світу: війна – це не романтика героїзму, як описано у деяких творах. Крім того, дуже важливо продовжувати розповідати про події в України. Адже незважаючи на те, що багато кого втомили новини про війну – вона ще триває. Тож, якщо до цієї теми можна привернути увагу та загострити фокус за допомогою казок, чому ні?», – розповідає пані Ольга.
Вона додає, натхнення для історій буде брати у звичайних сонячних ранках. Адже коли сьогодні ти прокидається з першим промінням сонця, а не від вибухів чи повітряної тривоги за вікном – ти вже щасливий.
Також до проєкту долучилися і нові автори. Однією з них стала журналістка Ганна Щидловська, яка писатиме про пережите на власному досвіді. Але героям її оповідань буде менше років, ніж її молодшому сину, якому нині 14.
Мене зацікавив формат задуму – казкові історії про реальне життя. Думаю, діти війни більше ніж дорослі потребують особливого способу подолання важких наслідків воєнного сьогодення. Якщо вони читатимуть про те, як їхні однолітки проходять через різні випробування окупації та війни – розумітимуть, що вони не самі в цьому вирії подій і отримуватимуть певну підтримку від героїв наших історій. Також хочеться, щоб діти не втрачали віру в перемогу добра. А казки саме про це», – ділиться пані Ганна.
В свою чергу Юлія Ситник додає: "Кому близька наша ідея може і сьогодні написати мені та стати частиною нашої команди. Саме так до нас нещодавно долучилася херсонка Карина, яка в 2016 році була присутньою на презентації першої збірки «Казки Херсонщини». Вона тоді вчилася у 5-му класі. Їй так сподобалася ідея, що надалі вона слідкувала за проєктом. А за нагоди зараз ще й стала його авторкою».
«В казках добро завжди перемагає зло»
Зазначимо, що Юлія Ситник – мама 10-річної доньки. Тому херсонка з власного досвіду розуміє, як війна та окупація відобразилася на емоційному здоров’ї дітей.
На момент повномасштабного вторгнення доньці було 9 років. Вона пережила звісно багато, ми тільки тричі намагалися виїхати з окупації. Тож вона бачила на власні очі розгромлену військову техніку, як проводили обшуки речей на блок-постах, величезні воронки від снарядів у сірій зоні. Одного разу ми стали свідками ближнього бою. Тоді постріли та вибухи ми не тільки чули, а й бачили. А до цього ми з нею сиділи у підвалах, пересувалися по місту, волонтерили… Вона разом з друзями вилазила на третій поверх будинку і рахувала, скільки танків йде по Антонівському мосту… І при всьому цьому вона лише один раз розплакалася, коли ми дісталися першого українського блок-посту. Тому я гадаю, що вона в мене дуже сильна. Такою її зробила війна, як і більшість наших дітей», – розповідає пані Юлія.
Та виїхавши за кордон, донька Юлії все частіше почала сумувати за домом та друзями. А її найзаповітнішою мрією відтепер є те, що вони всі незабаром зможуть повернутися до Херсона та обійнятися. Це й стало ключовою причиною для херсонки, аби почати втілювати задум про воєнні казки у реальність.
Більшість авторок теж мами, тож наша команда розуміє, в якому стані наразі перебувають українські діти. І ми маємо надію, що наша збірка допоможе їм не просто подолати наслідки воєнного сьогодення, а й додати сил й віри, що їх мрія про щасливе життя в Україні обов’язково здійсниться», – пояснює Юлія Ситник.
Коли саме вийде збірка «Воєнних казок Херсонщини»? На сьогодні команда проєкту не ставить собі чітких термінів, адже продовжують шукати авторів та історії. Крім того, попереду також великий об’єм роботи з ілюстрування оповідань.
В кінцевому ж результаті, на меті у пані Юлії зробити книгу не лише українською мовою, а й англійською та польською. Таким чином, херсонці планують вийти за межі української аудиторії та достукатися до тих людей, які не розуміють нашої мови.
Перебуваючи закордоном, я зрозуміла, що коли ти розповідаєш тут людям свою особисту історію – вони більше переймаються подіями та розуміють значимість допомоги нашій державі. Тому важливо продовжувати проводити різноманітні заходи, мітинги, ініціативи на підтримку України в різних куточках світу. Тим паче, що через рік від новин про війну втомилися навіть наші люди, що вже казати про іноземців… Та ми не маємо право зупинятися і замовкати. Якщо ми хочемо повернутися додому під мирне небо, де будуть відбудовувати зруйновані дороги, школи, будинки, необхідно зараз різними способами показувати правду. В нашому випадку це казки, і я впевнена, що, прочитавши ці історії, діти з інших країн будуть більш чуттєво ставитися до наших дітей, розуміти та підтримувати їх. І можливо, через роки ці історії будуть переповідати дітям в різних країнах як символ об’єднання сильного, вільного та непереможного народу України», – підсумовує розмову пані Юлія.
Автор: команда “Херсон плюс”
Матеріал взято з сайту Херсон плюс