Так довго та повільно пишу цю арт-рецепцію херсонки у вигнанні про створіння та чудасії херсонців, як з окупованого міста, так і звідусіль по всьому світові; так ретельно насолоджуюсь маленькими деталями на папері, картоні, тканині, на кахельних плитках, на шпалерах. Разом ці сотні об'єктів склалися в живий пазл виставки сучасного мистецтва «Херсон inside/outside», яка понесе славу про наше достославне місто по всіх паралелях та меридіанах, по селах та вєсях, «по миру пойдет» - але не просити, а надавати, дарувати, підтримувати, визволяти! Ця виставка - це голос Херсона, це свідчення Таврії, це заклик Причорномор'я, це солідарність херсонської громади, це діалог одного маленького міста на Дніпрі з усіма іншими містами світу: дивіться, я живу, я чекаю, я вірю, я творю. Омріяна свобода Херсона живе в історії українських визвольних змагань, які тривають вже на підступах до наших околиць. І слово Херсона залишиться в культурному живому діалозі, де воно буде почуте, переосмислене та отримає відповідь; поки є діалог – є життя.
Херсон буде звільнено, і ми всі повернемось до нього як в свою рідну землю обітовану, бо саме зараз ми саме це усвідомили.
Зізнання глядачів виставки під час її відкриття у Львові в Артцентрі "Дзиґа" у вересні 2022 року підсилює голос картин на стінах: так, мистецтво, яким ми так переймалися, виявило спочатку таку тимчасовість, нетримкість, крихкість, таку трагічну безпорадність перед війною, але врешті решт воно перемагає війну самим своїм існуванням.
У просторі галереї художня свідомість 27-ми творців-херсонців промовляє до кожного з нас: а ви що відчуваєте? думаєте? скажете? Саме діалог як універсальний засіб осмислення людського життя та культури перетворює пасивних споживачів на активних співрозмовників, коли взаємодія змістовних позицій веде до рішення певних задач. І вони стають цілком зрозумілими: свободу Херсону! В діалозі цієї виставки беруть участь малюнки, фото, текстильні вироби, скульптурні об'єкти, і ТЕКСТИ. Глядачі тут є одночасно і читачами; форма-колір-лінія-світло-тон-текстура-перспектива з'ясовуються для очей лише в поєднанні зі СЛОВОМ, авторським текстом, скріншотом з переписки в соцмережах.
Херсон в цих просторово-часових умовах – це обложена фортеця, це міцність його мешканців, це стійкість та нескореність українського духу. Це голос розуміння та хвали, голос болі та співчуття, голос захоплення та гордості. Це голос гідності - і людської, і міської, гідності Херсона та херсонців.
І ще це почуття такої радісної несамотності в глибині нашого самопочуття, розкішної єдності та співдружності, це відкриті двері ще нещодавно зачиненого абсолютно індивідуального досвіду кожного окремого митця.
Три чуда Херсона: Дніпро – плавні – море. І ще тридцять три дива: кавуни, соняхи, помідори, черешня, риба, озера, пустеля, ліси, степи... І навіть війна не змогла нічого з цього переліку перекреслити, навіть коли половина населення херсонського краю вимушено покинула свої дома, а життя наше тепер навіки поділилось навпіл. Руссо-фашистські загарбники нікого з нас не відрізали а ні від Херсону, а ні від України, а ні від світу. Виставка про Херсон зсередини та зовні – яскравий показник нашого всесвітнього резонансу.
Олена Афанасьєва, кураторка виставки, вважає, що у кожного цивільного та беззахисного українця - свій спротив, бо навіть наша шкіра просочилася цією війною. З початку війни майже кожен українець одягнув бронежилет. Для художників цей бронежилет – їхня творчість, і вони самовіддано діляться своїм захистом, як прихистком, як бомбосховищем з усіма іншими українцями.
Олена Афанасьєва: «Виставка «Херсон зсередини/зовні» – це діалог, який ми ведемо, стоячі на кордоні між вільною Україною і окупованою землею, між зрозумілим висловлюванням і нервовим зривом, між мистецтвом і спробами його знищити». У них лише зброя. У нас - зброя і культура. І краще не скажеш.
Творці цієї виставки: Олена Астасьєва / Артур Сумароков / Олена Шиян / Ґабріель Нудьга / Юлія Балуда / Світлана Михайлова / Панас Хитрющий / Макс Афанасьєв / Устин Данчук / Валентина Іванова / Олександр Танасюк / Анна Грохольська / Валерія Гусева / Володимир Гуріч / Dansan / Печора / Тетяна Стицко / Роза Стицко / Михайло Кльокта / Юлія Пляс / Андрій Бейко / Юлія Данилевська / Костянтин Терещенко / Ганна Знахаренко / Жук / Ольга Жукова / Костянтин Капошилін / група «Вологе прибирання»
Що можна побачити на виставці, коли ти так далеко від неї, лише завдяки відео та фото? Виявляється, багато чого я побачила.
«Пиво на розлив». Два десятки фотографій народної рекламної творчості щодо головної рашистської принади, яку вони привезли до нас зі своїх болот: це на кожному кварталі міста розпродаж пива, водки, коньяку «на розлив». Візуальна соціологія демонструє повернення печерних вивісок сірого та убогого радянського життя повоєнного.
«Біль та безпека». Фото грат на вікнах, а поруч лежить ескізно намальована людина, простим олівцем, в різних лежачих безнадійних позах, з дуже сумним обличчям, у такому відчаї, що навіть і піднятись вже немає ані слів, ані виправдань.
«Сторінка 99». Фото мирної херсонської багатоповерхівки, з кольоровими балконами, але на іншому фото вже лежать руїни, валяються цегли, кольори зникли, все коричньово-сіре.
«Бренд». Маленькі яскраві торгові ярлики з херсонськими кавунами, які наша дизайнерка колись до війни розробила на замовлення, а тепер вона наліпила їх у власному холодильнику на всіх продуктах, які тільки можна купити в європейському місті. Для того, щоб повернуту собі хоча б візуально смак свята, смак херсонських кавунів. І це допоможе відчути смак Перемоги, яку ми всі чекаємо.
«Фото зниклого хлопця». Маленьке паспортне фото чоловіка на великому затуманеному силуеті його обличчя. Це український воїн, борець Херсонського ТРО, який був викрадений окупантами ще в березні, і більше його ніхто не бачив.
«Кавуни – месники». Багато яскравих чорно-червоно зелених малюнків, поруч існують трейлери, кавуни, кулемети, інопланетяни, НЛО. Надпис: «Атака кавунів – месників. Жодному зраднику не сховатись». «Наближається час кавунового врожаю». «День, коли русня зупинилась». Так, саме кривава русня буде змита яскраво червоним полум'ям наших кавунів як вогнеметів. І народжуються асоціації: великий кавун висить в небі наче та падаюча на землю смертоносна комета з «Меланхолії» Ларс фон Трієра, і знищить вона лише одну агресивну країну.
«Хер’Ой». Малюнки з зображеннями орків. Це навіть не антигерої – це ті, хто ніхто. І пригадаємо новий вірш Насті Дмитрук: «Ти сука здохнеш в цім краю, У небі, в полі, у гаю, Де йдуть без зброї на броню, Де кажуть нахуй кораблю. Ти прогниєш у цій землі, На моій визвольній війні, Розквітнеш – сонях на весні. Могутня армія русні. За Харків, Марік, за Ірпінь, За прірву надлюдських терпінь. Наступні десять поколінь У пеклі скнітимеш, амінь. Ми Чорнобаївка, ти мрець, Безжально злитий нанівець. Нам уривається терпець. Ти здохнеш сука, це кінець».
«Пакет наполовину повний. Пакет наполовину пустий». Фотографії херсонської домогосподарки з пакетами продуктів харчування в маленькому польському містечку, які вона купляє кожного дня, щоб холодильник ніколи не лякав її своєї білою пусткою. Тому її пакети – завжди повні, хоч і наполовину. Одного разу вона попросила чоловіка купити квітку у горшочку, щоб поставити на підвіконня; це була жива роза, яка коштувала, як кілограм мяса. Значить, справжнє життя повертається.
«Топінамбур». Багато фотографій цього рідного корнеплоду, і ціла історія поруч з ним. Хтось взяв з собою напам'ять про рідний дім тріску від його дверей, а хтось – топінамбур, який пристроївся та виріс в українській Чернівецькій землі та в чужій французькій оселі. Та хіба зараз для України є десь в світі чужа земля? Окрім однієї 9-ї частини суші, звичайно.
«Курган як скіфський перформанс. Степові стражі». Фото зробленого власними руками штучного кургана у Херсонському ботанічному саді, в якому сховали все, що повинно лежати в курганах. Зараз орки знищують наші дійсні історичні кургани в Херсонських степах, риючі собі там схованки від ЗСУ – але їм там не сховатися.
«Футболка з кавуном». Весела та креативна.
«Білий квадрат». Яскраві малюнки на білих кахельних плитках, в стилі фовізму Матисса та примітивізму Піросмані, сцени з окупованого життя, в херсонських квартирах та двориках.
«Викликаю автоботів! Ви потрібні Херсону». Спочатку, коли я не знала а ні назви картини, а ні її історії (на цьому фото текст невидимий), я подумала, що це голова нелюда - орка, рашиста на нашій землі, зроблена з залізних шматків різних деталей. Але пізніше мені надіслали ось таку інформацію: "Андрій, його дружина та їхні четверо дітей прожили в окупованому місті чотири місяці. Магазини закривалися один за одним. День за днем проходив у пошуках їжі. Про якусь радість для дітей вже не йшлося. Але в окупації Андрій таки зробив одну маску – зі старих зламаних іграшок-трансформерів і написав: «Викликаю автоботів! Ви потрібні в Херсоні!». Захисники галактики, захисники планети, захисники міста. До того ж, здатні перетворюватися на будь-яку необхідну зброю – танк, літак, навіть на HIMARS. Або на евакуаційний автобус". Виправляю своє враження та нагадую собі не судити по зовнішності.
"Uchodźca". Книги про Відьмака І він сам поруч з валізами, зроблений з пластиліну, і вся ця композиція розташувалась прямо на бруківці мирного європейського міста. Автор розповідає свою історію: «Серію книг про Відьмака купувала частинами, і на неї повністю пішла «ковідна тисяча». Але я не встигла почати читати, бо почалася війна, і стало якось не до читання. Сім’я була вимушена поїхати з Херсона до Польщі, речей можна було взяти зовсім мало, проте залишити Відьмака в Херсоні рука не піднялася. І лише в Польщі усвідомила, що Відьмак повернувся на історичну батьківщину. Але разом з нами від тепер теж ВПО».
«Камуфляж для Херсона». Три чоловічих сорочки, пошитих та розмальованих херсонською майстринею, на яких вона намалювала рибу, кавуни та помідори. Це головні продукти Херсона: «Мені хочеться захистити його, заховати його скарби від окупантів і людожерів. Сховати дітей свого Херсона від куль, ракет, русифікації і брехні. Я створюю камуфляж – кавуновий, помідорний, піщаний, під морозиво, воду, смажену чи солону рибу, човни... Скільки встигну зробити до перемоги»
«Двері». 14 фотографій про життя маленької тріски від рідних херсонських дверей, яка перемістилась разом зі своїм хозяіном у далеку балтійську країну, пробувала прилаштуватись до тамтешніх дверей, рам, вікон, парканів, воріт – не вийшло.
«Декілька червоних цяток». Малюнок білим олівцем на абсолютно чорному папері. Історія про те, що кілька броньованих машин їздили біля будинків. Однієї ночі машини зупинились поруч, і одразу з’явились червоні цятки на шторах. Потім рашисти зайшли в під’їзд. «Ми повимикали світло і сиділи, прислухаючись до кроків у під'їзді. Що робити, якщо у двері постукають - відчиняти чи ні?.. Якщо не відчинити, то чи будуть двері виламувати?.. І в той момент я зрозуміла, що з Херсона треба виїжджати».
«Народження дитини». Неперевершена картина з зображенням піраміди всепереможного життя, на фоні якої дві постаті людини і нелюда: перша з дитиною на руках, другий з націленою на них зброєю. Так сталося, що саме під час війни, окупації, коли весь простір наповнений панікою та тривогою, дружина художника народжує дитину, і через вікно пологового будинку бачить, як летять снаряди. «І цей момент усі жахи відсуваються на другий план. Ніжне життя постає над звірствами... Тонке стебло ламає асфальт. Життя тріумфує».
«How are you». Великий коллаж на картоні. Історія: «На першому занятті з англійської мови нам пояснили традиційні англійські правила спілкування. Коли людина питає у мене: How are you? Я повинна посміхатись і відповідати: I'm fine, thank you. І тільки якщо мене вдруге перепитають: How are you really? Тоді можна чесно розповісти... За три місяці мого перебування в Англії - ще ніхто не перепитував». Але на коллажу авторка розповіла, як почувається насправді. Мертвий голуб на дорозі – символ миру. Вирізки з англійської газети про готовність визволяти від окупантів Херсон – символ надії. Стакани з водою - як заспокійливе. Очі через розбите скло – як розфокусування погляду. І англійські фрази, які треба вивчити напам'ять, що все добре...
«Це небо не синє». Три великих білих нічних сорочки на всю стіну, на яких намальовані передвоєнні сни – передчуття. Три сорочки – три попередження. 2012 рiк,"Білий танк": червоне небо, бойові ракети, тривога, рідні люди нічого не розуміють і не хочуть виїжджати. 2006 рiк, ''Матрац ": червоне небо і такого ж кольору море, там борсаються люди і тонуть, покійна бабуся дає клунок, в якому виявився матрац. 2020рік, «Капці»: вибух, будинок захитався, людей носило між стінами, прокинулись всі сірі від попелу та пилу, серед руїн, босі, але невидимий чоловік віддає їй своє взуття і іде геть, вона їх вдягла та пішла слідом.
Поетична асоціація на сьогодні така тривожна:
время упорное — кипя, меняя облик тленный —
уже во всём подобное терновому венцу
на голове дряхлеющей вселенной». (Бахит Кєнжеєв)
Але ж, якщо херсонські митці вперто продовжують свою унікальну творчість у вигнанні, і створюють мистецтво в окупованому Херсоні, через самотність, тугу та страх несуть місту та світу голос душі та розуму, вони так само герої України, яким Слава. І тому цей вінець – не терновий, а всесвіт відроджується у молодому яскравому квітучому житті.
Виставка є результатом роботи «Майстерні Артивізму», заснованої ГО «Центр культурного розвитку «Тотем» на початку 2022 року.
Галина Бахматова, редакторка сайту Громадський вісник Херсонщини