.jpg)
13 грудня в інформаційній агенції “Укрінформ” відбувся захід під назвою “Визволений Південь: як змінилися уявлення громад про себе та Україну”.
Ключовими темами обговорень стали: «Російський окупаційний режим: наскільки тотальним був контроль?», «Випробування окупацією: чи можна покладатися на свого сусіда?», «Ідентичність громад: до і після окупації», а також «По той бік фронту: образ України для людей в окупації».
«Наш передостанній захід влітку мав назву «Ненасильницький спротив громад окупації». Там ми намагалися проаналізувати та акумулювати досвід руху опору, проявів цього опору. Нам зараз випала нагода підбивати підсумки процесу. До України повернувся єдиний обласний центр, який їм вдалось захопити, і це абсолютно визначна подія. Зрозуміло, що далі буде, але на прикладі вже звільненого Херсона ми можемо багато сказати», – нагадав на початку круглого столу експерт Центру стратегічних комунікацій Максим Майоров.
«Ми маємо дуже специфічну ситуацію утворення локальних громад, де люди починали довіряти одне одному. Це впливає на ідентичність у таких мікрогромадах, де люди формували нові форми солідарності», – так розпочав свій виступ заступник директора Центру Близькосхідних досліджень Сергій Данилов.
Данилов додає, що, по-перше, ми маємо абсолютно новий образ Херсонщини як в Україні, так і у світі. Херсонщина стала впізнаваним брендом – і це виграшна ситуація, в яку треба інвестувати. Але з іншого боку, ми маємо дуже різноманітний досвід: хтось виїхав, хтось залишився, хтось партизанив, хтось контактував з окупантами, а хтось ні. «У нас дуже травмоване суспільство. Тому що перше, що руйнували окупанти – це довіру», – завершив експерт.
Артем Петрик, старший науковий співробітник Інституту історії та археології Балтійського регіону, порівняв визволення міста зі звільненням людей у концтаборі у 45-му американськими військами. «Я бачив, як штурмом брали (Херсон – прим. ред.) окупанти та бачив, як заходили наші. Після визволення було кілька днів свята». Так сталося, що напередодні війни Петрик опинився на Херсонщині й війна застала його в центрі подій. Яке ставлення було до України? Згадаймо, що обіцянки звільнити Херсон починались з березня. Це викликало роздратування у місцевих. Тим часом позитивний образ України складався на 90% із ЗСУ.
«Це щось святе, херсонці не дадуть збрехати. Якби хтось в окупації сказав щось погане про наших хлопців, то можна було отримати по пиці. росіяни намагались викликати гнів місцевих, коли наші почали бити по Антонівському мосту, але без успіху. Українська символіка була священна, херсонці дивилися на Миколаїв і заздрили, хоч місто і бомбили, але над містом був український прапор», – додає Петрик.
Євген Шатілов, координатор історичного проєкту LEGIO Historica, науковий співробітник Національного військово-історичного музею пригадує, що 24 лютого він приїхав до Херсона з Києва і «застряг» там на місяць – понад 30 днів в окупації, а 7 квітня виїхав на вільну територію. «Коли я прожив місяць у Херсоні, жодного разу не стикався з окупантами очі в очі. Тоді з ними можна було уникати зустрічі доволі спокійно. Це до питання про «успішність» спроб Росії встановити тотальний контроль – вона намагалася, але не впоралась».
Шатілов зазначає, що росія не змогла встановити тотальний контроль ні в комунікаційному плані, ні в економічному, ні в політичному. А херсонські партизани та сили опору цю комунікацію між собою зберігали. «Мені розповідали, що в останній місяць ринок корегував сам себе, і кожен вирішував, яку валюту йому приймати. Все що хотіли та розповідали росіяни, нічого у них не вдалися. Паспортизація, перереєстрація автомобілів – все це їм не вдалося», – резюмує Шатілов.
Подію організував Центр близькосхідних досліджень (AMES) у партнерстві з Центром стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки та за сприяння National Endowment for Democracy.
Матеріал взято з сайту Громадський простір