Ібрагім Сулейманов про Крим, Херсон та про просвітницьку роботу на терені кримськотатарської культури
Ми з вами зустрічаємось вже четвертий раз і це стало свого роду доброю традицією. Тому, продовжуючи, при зміні кожної пори року, ми з вами традиційно говоримо про Крим, Херсон і чим живе громада кримських татар в такі складні часи.
В суспільстві, особливо після звільнення Херсонщини саме в ці дні, в листопаді 2022 року, була впевненість, що значна частина нещасть, яка припала на Херсон, була спровокована місцевими зрадниками і колаборантами і тому, у повітрі тоді вітав величезний запит на справедливість, на покарання. Зараз ми бачимо, що питання набагато складніше і, вочевидь, що запит суспільства не виконаний. Ви, як людина, яка обізнана в темі Криму і чудово знаєте стан справ на Херсонщині, як би ви охарактеризували кількість і, якщо це слово буде доречним - якість зрадників в Криму і на материковій частині?
- Почнемо з того, що Закон про колабораціонізм, а точніше зміни до Кримінального Кодексу України, були доповнені відповідними нормами які вступили в силу лише 15 березня 2022 року. Чому не раніше? Для мене це завжди було відкрите питання, на яке була одна відповідь: владі це було не потрібно, але якщо подивитися на дату голосування, то стає зрозуміло чому цей Закон був терміново прийнятий. Тим не менш, під нього підпадають всі громадяни України, в тому числі і в Криму. Але ж Крим був окупований 10 років тому! 10 років це величезний шматок часу. Якщо не епоха, то ціле покоління виросло за цей час на окупованій території і застосовувати однакові норми закону для тих, хто в Криму і до сьогоднішніх фігурантів, то різні обставини, різні підходи повинні бути. Також треба брати до уваги і обставини: якщо в Криму відбувалася «лагідна» окупація, коли державні органи в Україні не те щоб перешкоджали діяльності окупаційної адміністрації, а навіть сприяли їй. Я маю на увазі сумнозвісний Закон про вільну економічну зону Крим, про постачання електроенергії, товарів, «фабрик та параходів» іншими словами. Але у 2022 році було все по іншому: був терор, вбивства, насилля над цивільним населенням. Це питання більше до законодавців, але вочевидь, як на мене, не можливо застосовувати норми одного закону до двох абсолютно різних ситуацій.
Під цю категорію колаборант, по суті, підпадають 99% тих, хто зараз живе в Криму. Людям, які залишилися на півострові, потрібно було забезпечувати свою життєдіяльність, тому вони працювали, мали бізнес, навчалися. Більш того, окупанти розповідають кримчанам, щоб вони не їхали на материкову частину України, бо їх там вважають зрадниками й посадять. Тепер ворог, апелюючи до статті про колабораціонізм, говорить кримчанам, що їм в Україну не треба тому що всі опиняться за ґратами.
В Херсоні, на мій погляд, і це доводять достатньо періодичні повідомлення від СБУ про затримання чергових агентів рашистів - то це більше ідеологічні, тобто справжні зрадники. І от тут, суспільство поки не бачить дієвих змін.
А до всього цього маразму і не справедливості, додається ще одна, достатньо часто, коли при перетині державного кордону України, людям що виїхали з окупованої території, виписують штрафи за незаконний перетин (3500-8500 грн) Уявляєте, людина щоб попасти в Україну з окупованих територій, їде через пів світу, а коли перетинає кордон, її звинувачують що вона незаконно перетнула кордон? Ось такі, на жаль реалії.
Також, хочу нагадати про величезну силу опору, яка чиниться прямо зараз на лівобережжі, на неспроможність окупантів організувати нормальне життя людей, навіть якщо вони звозять туди фахівців з інших регіонів своєї імперії. Тут відповідь проста, за винятком тих, чия свідомість повністю пропитана російським шовінізмом і ненавистю до України , абсолютній більшості людей, (при чому як росіян так і українців і кримських татар), зрозуміло, що захоплення територій по принципу 18-19 століття і приєднання до імперії, це таких анахронізм, який має абсолютне штучне походження, хоч наслідки його вони відчувають на собі на повну. Іншими словами, нормальні люди знають, що це тимчасово, треба лише протриматися, як казав у відомій казці Насреддін: «час врятує: або віслюк здохне або падишах».
- 11 листопада, друга річниця визволення Херсону. Події ще зовсім свіжі, тому вони найбільш цінні з точки зору об’єктивності: ми можемо вже не так емоційно як два роки тому, але вже більш тверезо подивитися зі сторони - де ми, і що робити далі? Ваше бачення майбутнього Херсону.
- В наших умовах, будь які прогнози - це як гадання на кавовій гущі – занадто багато складових, яких ми не знаємо, а саме вони фундаментальні, для оперування майбутній планів.
- Тобто, ви хочете сказати, що величезна кількість форумів, обговорень, напрацювань, які відбулися за ці два роки за кошти донорів, це все в пусту?
- Не зовсім так. Всі ці заходи, які ви перерахували, окрім прикладної роботи, несли в собі і речі, які дали набагато більшого сенсів. Скажу про себе. Я був на кількох таких заходах і можу констатувати, що той емоційний стан, те єднання, ту співучасть, який відчували всі без виключення люди, які зустрілися вперше з часів окупації, несло в собі впевненість в майбутньому і відчуття єдиної команди, яка щиро хоче і може зробити справи на користь рідному місту і громаді – лише це варто витрачених ресурсів. Інша справа - кардинально змінилися обставини і коли до цього долучається чиновницький апарат, то все перетворюється в рутину і від першого запалу, мало чого залишається. Це емоційне, але важливе відчуття. По друге, будемо відвертими, що більшість планів писалося під розумінням якнайшвидшого визволення всієї Херсонщини, або іншими словами, повного визволення окупованих Росією територій. Цього не сталося. Більш того, Херсон по факту перетворився в тир для окупантів, де охота рашистів на людей з дронів, перетворилася на таку саме буденність, як купити хліба. Обстріли з часом лише збільшуються, а кількість людей, яка повертається, принаймні мені так здається, також збільшується. Це констатація фактів. Якість і безпека життя в Херсоні і в інших регіонах країни – це дві абсолютно різні величини, різні виміри, різні потреби, різні цінності. В одній країні, в одному інформаційному просторі живуть такі самі люди, але Херсонці пережили зраду 2022 року, коли влада фактично кинула громаду на призволяще, більш того, та що залишилась, забезпечувала комфортний побут окупаційним військам, і за очільник міста ще отримав орден, потім окупацію, де рашисти викрадали і вбивали найбільш гідних людей, потім було затоплення громади від підриву Каховської плотини, пізніше вогонь пожеж і вибухи, і прямо зараз - знову боротьба за фізичне виживання. Як я кажу, Херсонці пройшли вогонь, воду і мідні труби. Тобто очистилися від гріхів, які вони наробили обираючи не українську владу в попередні часи. Це те що відбувається тут, а з іншого боку - трохи далі, наче інша країна, де можна вільно сходити в кіно, проїхати в маршрутці без остраху, що не наздожене дрон і не проб’є дах автобуса, і тому подібне. Я зараз не звинувачую людей, які живуть у відносно мирних регіонах, а лише звертаю увагу на спосіб життя людей у прифронтових територіях і вочевидь, як на мене, не розуміння владою, що так жити не можна, бо ми отримаємо покоління хворих, обезлічених людей з великим ризиком потенційних психічних розладів, заниженою самооцінкою і всіма іншими бідами, які отримають люди, перебуваючи постійно в стресових обставинах. Коли я кажу про не розуміння владою ситуації, я перш за все маю на увазі розпочате будівництво двох підземних шкіл в Херсоні. Воно не адекватне часу і обставинам і краще відмовитись від коштів, повернувши їх до бідного державного бюджету, чим витрачати вочевидь не раціонально, хоч і з благими цілями. У мене є думки стосовно як було б ефективніше налагодити очне навчання за даних обставин, але це не предмет нашої бесіди зараз.
Отже майбутнє Херсону залежить перш за все від безпеки навколо нього. Без розуміння цього простого факту, всі розмови про відновлення мають лише прикладний характер. Від того, де і в якій якості будуть знаходитися ворожа армія, залежить повернення людей, інвестування в ці території бізнесу, а значить якість і ціна життя.
- При нашій першій зустрічі ви розповідали, що ви зараз працюєте над великим проектом - друкованим виданням «Календар знаменних і пам’ятних дат кримськотатарського народу». Розкажіть на якій стадії робота, чи вийшло вже друковане видання?
- Дякую, що цікавитесь. Спочатку я нагадаю читачам, що саме розуміється під назвою «Календар знаменних і пам’ятних дат кримськотатарського народу». По перше, це не той календар, образ якого виникає у більшості людей, коли чують це слово. В нашому випадку це дуже стисле, систематизоване видання про найбільш відомі постаті з числа кримських татар та події пов’язані з Кримом та його народом за всі часи що нам були відомі побудовані в хронологічному порядку. Тобто автори видання взяли на себе амбітну ціль - зібрати та описати всі знаменні події та постаті, які внесли свій вклад у розвиток науки, культури, політики, військової справи, спорту, музики і звичайно національно-визвольного руху кримських татар, а також події, які відбулися на території Криму або пов’язані з ним. Наскільки це вдалося, судити читачам звісно, але ми це зробили.
В силу непереборних обставин, ми не змогли надрукувати і показати станом на зараз цей Календар, але він повністю набраний і готовий до друку. Як тільки ми зможемо профінансувати оплату послуг друкарні, видання буде доступне для вільного розповсюдження.
- Ви кажете про вільне розповсюдження. Це означає, що будь хто зможе отримати його? Який тираж планується?
- Вільне розповсюдження мається на увазі – серед цільової аудиторії, а це перш за все всі бібліотечні фонди, університети, органи влади тощо. Ми безкоштовно плануємо розповсюдити серед тих, де від цього видання буде, на наш погляд, найбільша користь, адже такого видання ще не було і це перша спроба це зробити. Тираж буде 700 екземплярів, це не так багато, але коли ви візьмете його до рук, то відчуєте тягар часу, епох, про які йдеться в його змісті. Я вам покажу обкладинку цього Календаря і ви вже відчуєте час. Більш того, за нашим задумом, тактильні відчуття, які володар майбутньої книги буде відчувати, коли буде тримати в руках цю книгу, буде ще більш значущим. Тому, користуючись нагодою, можу вже зараз анонсувати попередні замовлення, і звертаючись до представників перелічених організацій, прошу відправляти свої запити на отримання на нашу адресу: kuresh.kherson@gmail.com/
Я сподіваюсь, що в листопаді ми зможемо отримати вже надрукований Календар. Слідкуйте за анонсами або на нашому сайті або в соціальних мережах.
Я впевнений, що це видання стане важливим інструментом для упорядкування національної пам’яті та осмислення, в тому числі, і як інструмент інформаційної боротьби у часи масштабних історичних дезінформацій. Звісно хочу подякувати і донора, це Європейський Фонд за Демократію, (EED) який наразі підтримує цей проект.
- Що можете сказати проукраїнським громадянам в Криму і на окупованій частині Херсонщини?
- Мені здається, що абсолютна більшість людей на окупованих територіях розуміє, що вони стали жертвами обставин і дій конкретних людей, до яких вони толерували і яких самі обирали. І в таких обставинах Україна, як держава робить все можливо, щоб звільнити власні території та людей від російського ідеологічного рабства. Але чи вистачить сил у виснаженій у війні та корупції країні сил у боротьбі з значно збільшивши свою силу авторитаризмом? Питання відкрите.
Моя порада, якщо не можете боротися з режимом, то залишайтеся людьми, за вчинки яких, вашим нащадкам буде не соромно, коли прийде час звільнення. Будь то Крим або лівий берег Херсонщини. Історія ходить по колу, добро завжди перемагає зло, а старі автократи не вічні.
вів розмову Вадим Бережний