Ми вже писали про цікавий захід, який відбувся днями у Каховці та був присвячений одній з невідомих сторінок з історії війни на Херсонщини.
Сьогодні ми друкуємо більш докладній матеріал Олега Батуріна, який був опублікований в газеті "Новий день".
Радянська влада не була зацікавлена в правді про події 1939—1945 років. Але навіть зараз ця правда цікава не всім.
"У боях на Нікопольському плацдармі (1943—1944 рр.) поклали свої голови 60 тисяч чоловік, переважно жителів Херсонщини. Це була одна з масштабних битв під час Другої світової — разом із боями за звільнення Херсона на початку 1944 року і операції з форсування Дніпра німцями у 1941-му в районі Берислава — Малокаховки. Проте всі ці масштабні епізоди війни в нашій історіографії описані дуже поверхово, про них досі мало що достеменно відомо", — говорить почесний президент військово-патріотичного клубу «Каховка» Анатолій Обелець.
Розповісти деякі деталі цих подій і продемонструвати унікальні фото- і відеодокументи члени клубу напередодні Дня пам’яті і примирення вирішили жителям Каховки. «Приміром, про історію німецької переправи Берислав — Малокаховка інформації дуже мало. Натомість сама вона вважається найдовшою у світовій історії переправою, зведеною під вогнем супротивника. Її вивчають у сучасній військовій академії Німеччини. Але чи не єдині документи про неї можна знайти лише в німецьких архівах і фотографіях з армійських альбомів нацистів, які нині розкидані по всьому світу», — говорить член правління клубу «Каховка» Олексій Обелець.
— У радянські часи були спроби зробити якусь історіографію: брали свідчення ще живих учасників тих подій, інтерв’ю у ветеранів. Вважалося, що вони говорять так, як це і було. Але коли читаєш в чиємусь спогаді, що в 1941 році радянські війська підбивали танки «Тигр», яких тоді ще не існувало в природі, або як «канонерський човен вистрелив у бік Херсона і першим же пострілом знешкодив штабну машину, в якій знаходився генерал», то переконуєшся, що в цих свідченнях є чимала доля фантазії. Або ось багато ветеранів згадували про те, як на переправі стріляли по Бериславу і з 5-кілометрової відстані «знищували піхоту і танки противника». Зараз, маючи досвід на сучасній війні, ми розуміємо, що таке підбити хоча б один танк. Скільки потрібно для цього солдатського труда і координації! Особливо піддаєш сумніву подібні свідчення, коли виявляється, що ніяких «28 героїв-панфіловців» узагалі не існувало, що це вигадка радянської пропаганди. Я не хочу применшити заслуги ветеранів. Уже один той факт, що вони ризикували життям, захищаючи батьківщину, заслуговує максимальної поваги. Однак історія — це наука, в якій значення мають лише факти. І нічого, крім фактів, — додає Анатолій Обелець.
— Ми довгий час могли вивчати війну лише з «радянського боку», маючи тільки радянські архіви, спогади, документи. Ніякої мови про доступ до німецьких джерел навіть не було, — підтвердила завідувач Каховського історичного музею Світлана Сидьолкіна. Вона дала високу оцінку проведеній волонтерами клубу роботі і поцікавилася, чому, на відміну від Каховки, збереглося багато фотографій Берислава часів Другої світової. «Можливо, у німців просто не було бажання фотографувати це місто. А ось переправу хотіли сфотографувати всі, тим більше, що з Берислава відкривалися красиві панорами. До того ж, дуже багато німців мали власні фотоапарати і охоче робили знімки для своїх армійських альбомів. У радянських солдат фотоапаратів практично не було», — пояснив Олексій Обелець.
Цікаво, що в Каховці це вже далеко не перший захід, на якому учасники військово-патріотичного клубу діляться результатами своєї роботи. Нічого подібного чомусь не відбувається в Новій Каховці, де проживає велика кількість членів клубу.
— Ми намагалися робити це і в Новій Каховці, однак там немає ентузіастів, які готові робити це постійно. А в Каховці такі люди є, — відповів Анатолій Обелець. — Немає там і бази, де можна це проводити. Адже той же «музей історії Нової Каховки» — він ні про що. Та візьміть навіть герб цього міста, на якому, як описується в документах, є будьонівка з зіркою і клинок, «що символізує героїчне минуле місцевості, де збудована Нова Каховка». Тобто «подвиг батьків у громадянську війну» 1920 року. Однак якщо з Другою світовою я погоджуся, що там мав місце героїзм, то з подіями тієї війни — категорично ні. Як можна героїзувати братовбивчий конфлікт, під час якого текли ріки крові по коліно, ще й виносити це на герб?
Олег БАТУРІН. Новий деньРозповісти деякі деталі цих подій і продемонструвати унікальні фото- і відеодокументи члени клубу напередодні Дня пам’яті і примирення вирішили жителям Каховки. «Приміром, про історію німецької переправи Берислав — Малокаховка інформації дуже мало. Натомість сама вона вважається найдовшою у світовій історії переправою, зведеною під вогнем супротивника. Її вивчають у сучасній військовій академії Німеччини. Але чи не єдині документи про неї можна знайти лише в німецьких архівах і фотографіях з армійських альбомів нацистів, які нині розкидані по всьому світу», — говорить член правління клубу «Каховка» Олексій Обелець.
— У радянські часи були спроби зробити якусь історіографію: брали свідчення ще живих учасників тих подій, інтерв’ю у ветеранів. Вважалося, що вони говорять так, як це і було. Але коли читаєш в чиємусь спогаді, що в 1941 році радянські війська підбивали танки «Тигр», яких тоді ще не існувало в природі, або як «канонерський човен вистрелив у бік Херсона і першим же пострілом знешкодив штабну машину, в якій знаходився генерал», то переконуєшся, що в цих свідченнях є чимала доля фантазії. Або ось багато ветеранів згадували про те, як на переправі стріляли по Бериславу і з 5-кілометрової відстані «знищували піхоту і танки противника». Зараз, маючи досвід на сучасній війні, ми розуміємо, що таке підбити хоча б один танк. Скільки потрібно для цього солдатського труда і координації! Особливо піддаєш сумніву подібні свідчення, коли виявляється, що ніяких «28 героїв-панфіловців» узагалі не існувало, що це вигадка радянської пропаганди. Я не хочу применшити заслуги ветеранів. Уже один той факт, що вони ризикували життям, захищаючи батьківщину, заслуговує максимальної поваги. Однак історія — це наука, в якій значення мають лише факти. І нічого, крім фактів, — додає Анатолій Обелець.
— Ми довгий час могли вивчати війну лише з «радянського боку», маючи тільки радянські архіви, спогади, документи. Ніякої мови про доступ до німецьких джерел навіть не було, — підтвердила завідувач Каховського історичного музею Світлана Сидьолкіна. Вона дала високу оцінку проведеній волонтерами клубу роботі і поцікавилася, чому, на відміну від Каховки, збереглося багато фотографій Берислава часів Другої світової. «Можливо, у німців просто не було бажання фотографувати це місто. А ось переправу хотіли сфотографувати всі, тим більше, що з Берислава відкривалися красиві панорами. До того ж, дуже багато німців мали власні фотоапарати і охоче робили знімки для своїх армійських альбомів. У радянських солдат фотоапаратів практично не було», — пояснив Олексій Обелець.
Цікаво, що в Каховці це вже далеко не перший захід, на якому учасники військово-патріотичного клубу діляться результатами своєї роботи. Нічого подібного чомусь не відбувається в Новій Каховці, де проживає велика кількість членів клубу.
— Ми намагалися робити це і в Новій Каховці, однак там немає ентузіастів, які готові робити це постійно. А в Каховці такі люди є, — відповів Анатолій Обелець. — Немає там і бази, де можна це проводити. Адже той же «музей історії Нової Каховки» — він ні про що. Та візьміть навіть герб цього міста, на якому, як описується в документах, є будьонівка з зіркою і клинок, «що символізує героїчне минуле місцевості, де збудована Нова Каховка». Тобто «подвиг батьків у громадянську війну» 1920 року. Однак якщо з Другою світовою я погоджуся, що там мав місце героїзм, то з подіями тієї війни — категорично ні. Як можна героїзувати братовбивчий конфлікт, під час якого текли ріки крові по коліно, ще й виносити це на герб?