Мобільна бригада Чорнобаївського хабу працює з родинами системно і послідовно – разом проживають кожну історію

Юлія з двома синами, Олегом (14 років) і Олексієм (8 років), вже не уявляють свої будні без різноманітних заходів від Чорнобаївської мобільної бригади. У січні 2023 року родина Юлії переїхала з Херсона, з прибережного мікрорайону Антонівка, який перший почав потерпати від атак після звільнення міста. У той час вже йшли масовані обстріли, Юлія отримала важке поранення і довелося термінового рятуватися. Родина оселилися в маленькому селі подалі від Дніпра. 

Евакуація та адаптація

“У цьому селі, де було більш-менш спокійно, жила наша бабуся, і вона запросила нас переїхати. Самотужки обійшла всіх його жителів з питанням, хто надасть прихисток в своєму будинку для її онучки з дітьми та великим собакою. Знайшовся один хазяїн найбільшого та найкращого будинку в селі, який погодився взяти нас до себе. Він – абсолютна нам чужа людина, не злякався, впустив жити до себе, і досі нас постійно підтримує”, – розповідає Юлія. 

До війни Юлія працювала менеджером в інтернет-магазині, її чоловік – в Обленерго, вони разом тримали кавʼярню. Раніше у них була сімейна традиція – кожної суботи на власному човні вони їздили на рибалку до Антонівського мосту, який тепер знищила війна.  

На новому місті сім'я Юлії одразу розпочала активну волонтерську діяльність – спочатку  разом з місцевими жителями відбудували сільський Будинок культури, а потім Юлю запросили туди на роботу. Рік тому родина дізналася про хаб допомоги родинам з дітьми у Чорнобаївці і почала його відвідувати разом з синами. 

Виклики на початку роботи у хабі та поступові перемоги

Найбільший виклик після евакуації – тотальна втрата всього: речей, побуту, звичного світу. Хлопці приїхали без одягу, без іграшок, навіть без базових речей. Вони тримались за кожну дрібничку. Після руйнування греблі Каховської ГЕС їхній будинок в Антонівці на березі Дніпра затопило – дитяча кімната з іграшками Олексія повністю була знищена. Після цього у хлопця з’явилася нав’язлива звичка скрізь, де тільки можна, збирати та складати іграшки – його нова кімната перетворилася на склад з купи дитячих іграшок, до яких він нікому не дозволяв навіть доторкнутись. Кейс-менеджерка мобільної бригади Чорнобаївської ОТГ Любов розповідає: “Олексій маніакально збирав іграшки, буквально здував із них пил, бо боявся знову втратити. Це була не просто гра – це був симптом травми. В межах соціального супроводу ми придбали найнеобхідніше для дітей – одяг, взуття, побутові речі, та паралельно вели глибоку психологічно-емоційну роботу. Ще один виклик — замкнутість і тривожність Олексія, його недовіра, уникнення контактів,  але ми йшли дуже маленькими впевненими кроками, щоб заслужити право бути поруч”. 

Мама Юлія розповідає про неймовірні зміни в поведінці молодшого сина: “Я повела його на першу зустріч в сільський клуб з Любою та Мариною, він йшов не охоче, але після третьої зустрічі, які проходили раз на тиждень, сталося диво: мій син повернувся додому, зібрав всі ці іграшки у великий ящик і прибрав його зі своєї кімнати. Я навіть не знаю, яка магія фахівців змусила його вирішити цю проблему. Знаю тільки що Олексій почав малювати та розповідати про своє життя, родину та його іграшки. Він відкрився їм своєю душею”. 

Завдяки регулярним зустрічам, емоційно безпечному середовищу та індивідуальній роботі, хлопець почав відкриватись. Олег швидше включився в активності – йому потрібен був простір, де він міг просто бути підлітком. А Олексій потребував стабільності й повторюваних дій. 

“І от момент, коли Олексій раптом сам приходить і каже: “Класну штуку зробили – я таке хочу” – і це вже був для нас величезний крок вперед. Олексій почав сам проявляти ініціативу. Він більше не охороняє іграшки як щось сакральне – він їх відкрито показує, навіть дає гратись. І це є символом довіри, а для дитини, яка пережила втрату, евакуацію, стрес – це величезне досягнення. Олег бере активну участь у заходах, допомагає молодшим дітям, пробує нове. Я щиро вірю, що ми стали для цієї родини точкою підтримки, друзями, хто дав їм відчуття, що вони не самі. Ми не лише організовували майстер-класи, а й разом проживали кожну їхню історію: страхи, труднощі, а потім і малі перемоги”, – ділиться Любов.

У роботі з Олексієм ефективною виявилась мандалотерапія – проста, але дуже глибока техніка, де дитина через кольори й форми починає структурувати свій внутрішній хаос, отримує контроль над власним простором, зосереджується, долає внутрішню напругу, стабілізує емоції. Індивідуальні зустрічі комбінувалися з груповим форматом. Ефективно працювала методика поступового включення: дитина спочатку спостерігає, потім пробує, і тільки з часом бере участь повноцінно. Старший син Олег тепер не пропускає жодного візиту мобільної бригади в село, радіє живому спілкуванню з ровесниками та фахівцями, особливо полюбляє майстер-класи зі створення різних поробок з паперу та пластиліну. 

Діти почали знову жити, а не виживати: вони граються, малюють, говорять вголос про свої бажання, з'явились інтереси, відкритість, дитяча легкість — навіть якщо ще не завжди стабільна, але вже надихаюча.  

“Звичайне мирне життя, де двоє хлопців мали свій дитячий простір і безтурботність, зруйнувала війна. Коли ми влітку 2024 року почали виїжджати як мобільна бригада, вони були серед перших, кого ми помітили – родині потрібна була підтримка. Ми бачили по очах дітей, по їхнім реакціям, що вони живуть із внутрішньою тривогою – з того моменту ми взяли родину в кейс і допомагаємо в межах соціального супроводу”, – каже кейс-менеджерка Любов. А з боку команди не раз говорили, що у родини –  неймовірний потенціал, треба лише трішки тепла і вони розквітнуть.

А для Юлії взаємодія з мобільною бригадою стала не лише можливістю отримання корисної інформації – фахівці стали близькими людьми, які чують і розуміють. Юлія теж змінилась – стала активнішою, повернула собі впевненість та власний голос, тепер вона не просто приймає допомогу, а й ініціює зміни для інших родин. Два місяці тому Юлія організувала відкритий захід з теми безбарʼєрності для дітей та батьків, вона розповідає: “Я попросила дівчат з мобільної бригади провести це заняття, і вони погодились – провели захід на найвищому рівні, зрозуміло та дохідливо для кожної дитини пояснили поняття безбар’єрності. А на завершення заходу учасники зробили власноруч браслети надії”.  

Любов підсумовує поточну роботу своєї команди і зазначає, що історія родини Юлії та хлопців – це яскравий приклад того, як важливо не просто дати допомогу, а бути поруч: системно, послідовно, з повагою до болю і до темпу кожної дитини. 

Громадська організація “Успішна жінка” у співпраці з ЮНІСЕФ та за підтримки Європейського Союзу реалізує проєкт “Надання психосоціальної підтримки та кейс-менеджмент родин з дітьми у Херсонській області, які постраждали внаслідок війни” у форматі хабів, впроваджуючи інтегровану модель психосоціальних послуг. 

Галина Бахматова